У XI столітті вилка була завезена до Італії. Святий Петро Даміані описує використання золотої виделки з двома зубцями при візантійському дворі у XI столітті. У Європі вилкою стали широко користуватися до XIV століття, а XVII столітті вилка стала необхідним атрибутом на трапезах знаті і купців.
Перші вилки були величезні і мали лише один гострий зубець, пізніше – два. Стародавні римляни використовували їх, щоб витягати з казана або жаровні шматки м'яса. Ці інструменти ще не можна назвати вилками у нашому розумінні, оскільки благородні патриції їли м'ясо руками, по яких до ліктів стікав жир.
Перші вилки були двозубчастими. Історики припускають, що їхня батьківщина — Близький Схід, 9 століття. Звідти веделка потрапила до Візантії, а з Візантії до Італії, де набула особливої популярності. Вважається, що це було пов'язано з модою на широкі коміри-рафи.
У III тисячолітті до нашої ери почали з'являтися ложки з рибних кісток, дерева чи роги. Римські почесні люди користувалися ложками, зробленими з чистого золота. Єгипетські багатії воліли ложки з дорогоцінних металів, каменю та слонової кістки, а простолюдини їли руками чи дерев'яними ложками.